Рецензія на книгу “Єврейська цивілізація. Оксфордський підручник з юдаїки”

Вадим Скуратівський

Колись англійський фабрикант Ф. Енгельс і за сумісництвом німецький теоретик революції – мимохіть кинув репліку про титанізм, грандіозність англійської цивілізації у певних її проектах та їхніх виконаннях. «Оксфордські» видання там – ніби видавнича метонімія того титанізму: видання – авторські чи колективні – що у них, сказати б, є все про предмет(и), обраний(ні) тими виданнями. Приміром, економічна історія еллінізму пера блискучого нашого земляка М. І. Ростовцева, що був удостоєний згадки у рецензованому виданні. Праця, що про неї радянський її рецензент, незрівнянний знавець усієї раньохристиянської епохи, професор Ранович (власне, Рабинович), ризикнув, в умовах 1946-го(!), сказати, що вона – і фундаментальна. І надає своїм стилем «художню насолоду». Взагалі це – і фундаментальність, і точний стиль – родова ознака всіх «Оксфордських видань» подібного типу. Включаючи тисячусторінкове тут рецензоване видання. «Єврейська цивілізація. Оксфордський підручник з юдаїки» – книга, позначена саме особливого типу «оксфордською» вичерпністю та відмінним «Оксфордським» же письмом. Стільки ж елегантним, скільки ж точним. При цьому йдеться не так про «художню насолоду» від цього письма, скільки про «інформаційний» комфорт, який супроводжує читання цього письма. Йдеться, власне, про унікальне у відповідній царині представлення – реферування та анотацію відповідних наукових текстів – усіх, і головних, і всіх інших здобутків у царині цього знання за все, тепер уже минуле, століття. Річ у тім, що саме у тому столітті відбулася емансипація юдаїки як суверенної науки від юдаїстики.

Рецензоване видання і представляє цілісний пейзаж усіх надбань юдаїки, а особливо її інтелектуальний штурм-і-натиск в останні десятиріччя того століття, інтелектуально-методологічно найбільш плідні, найбільш продуктивні.

Річ у тім, що наукова самоідентифікація єврейства – десь від доби єврейського «просвітництва» до, приміром, історика Дубнова, при всіх своїх здобутках, була необхідно обтяжена різного роду неуникними тоді патріотичними, релігійними і тому подібними доважками, які нерідко об’єктивне наукове описання тіснили тими чи тими, обережно кажучи, міфологемами.

Тепер же рецензоване колосальне «резюме» юдаїка-ХХ подає зовсім інший інтелектуальний ландшафт інтерпретацій «Єврейської цивілізації». Що у ньому величезна кількість цих інтерпретацій здійснюється у вже зовсім іншому – саме об’єктивному – методологічному режими. Без будь-яких упереджень, чи то патріотичних, чи то конфесійних. Наука про єврейство тут стає справді наукою, а не служницею національної чи якоїсь іншої патетики.

«Оксфордський підручник з юдаїки» – це гіперенциклопедичного характеру путівник по всій просторовій горизонталі і по всій часовій вертикалі єврейської присутності у світі. Від перших сплесків цієї присутності до наших днів, від її давнього здобутку, нині так ретельно досліджуваного авангардистською ізраїльською археологією до останніх новинок тамтешньої івритської белетристики і тамтешньої кінематографії.

Впадає в око надзвичайно високий інтелектуальний рівень не лише реферованих тут наукових текстів, а й самого реферування – у напрямі його об’єктивності. Йдеться про те, що тексти ті, як правило, виконані у розлогій площині всіх сучасних і попередніх методологій – від структуралізму, «постмодернізму» і до доволі традиційних-історико-культурних-способів гуманітарного знання. Автори чи «оксфордського підручника» вправно-діалектично намагаються співмістити у своїх «парафразах» цю незниклу сьогодні множинність, цей «плюралізм» того знання. Вони саме об’єктивно подають ті нерідко аж радикально несхожі поміж собою дослідницькі позиції. Разом з тим, намагаючись віднайти у них спільні знаменники – у напрямі справді переконливої істини. Демократично тут «позапартійної», позапатріотичної чи там релігійної.

Огром матеріалу тут подається саме неупереджено. Не таємниця тепер, що попереднє етнічно-історично-релігійне самоосмислення єврейства всіх до сучасних різновидів і напрямів цього самоосмислення часто-густо вдавалося до тих чи тих хронологічних, статистичних та інших гіпербол. А тепер от сучасні дослідники єврейської цивілізації працюють відтак, дистанціюючись від тієї міфологічної у своїй основі гіперболізації, чітко-об’єктивно окреслюючи контури і зміст тих чи тих проблем. У зв’язку з цим особливий інтерес становлять розділи, присвячені літературі біблійних часів, Другого храму і перших століть діаспори. А також література, зосереджена на долі єврейства у середньовічному романо-германському світі – доля ця стала визначальною у драматичній міграції європейського єврейства із Заходу материка на його Схід. Що необхідно і визначило певні, аж до наших днів наскрізні сюжети з долі тутешніх народів, включаючи українського, білоруського та російського.

Впадає в око, що досліджена література фактично була створена в паралель зі створенням та подальшим буттям ізраїльської державності, а особливо в останні десятиріччя минулого століття, що робить враження справжнього інтелектуального прориву.

Зрозуміло, що в «Оксфордському підручнику» є і таке, що наш читач не зрозуміє. А чи просто не прийме, зважаючи на певну, так би мовити, «екзотичність» матеріалу. Є й таке, що  суперечить «загальноприйнятому» (скажімо, твердження, франкфуртський соціологічний інститут виник «на початку 1940-х» (див. с. 1517 насправді, може, йдеться про початок утвореного на порозі 1930-х у Франкфурті роботи цього інституту на еміграції, у США). Також, що означає твердження: «В Європі ХХ ст. вважали маргіналами євреїв (с. 54). Плутає оксфордський автор чи його український перекладач?

«Оксфордський підручник», як правило, видає чи не переважно англомовну літературу проблеми. Отож монблан іншомовної літератури на цю тему залишається фактично поза межами «підручника». Що ж. Англомовноцентричний характер його можна зрозуміти. Тим більше, що знайомство нашого чи якогось іншого «іншомовного» читача з цим, по суті, унікальним виданням допоможе йому ввійти в інші школи юдаїки, передовсім, у свої, «тутешні»

У зв’язку з цим належить відзначити добру культуру українського перекладу «Оксфордського підручника». Наші перекладачі переконливо віддають і елегантну стилістику оригіналу, його ділову не риторичність, а також добре віднаходять автентичну українську орфографію для означення сили-силенної «екзотичних» імен, прізвищ, реалій і т. п.

Висока культура перекладу тут очевидна. Хоча б хотілося, щоб перекладачі уникали русизму «древній» (приміром, с. 85) (український йому відповідник – «давній»). І щоб не було плутанини, варто опустити ім’я «Шарломан» (с. 179) і залишити просто ім’я «Карла Великого»

А взагалі-то належить привітати появу українського перекладу цього унікального видання. Серед іншого, поряд із вищезгаданими рисами останнього, не зайве висловити припущення. Що цей високоінтелектуальний «підручник» може – з часом – стати ніби моделлю, добрим методологічним зразком, взірцем для створення майбутнього «підручника» оксфордського штибу з україністики.

Рецензований рукопис заслуговує щонайшвидшого друку і, маємо надію, у доброму накладі.

Вадим Скуратівський,
доктор мистецтвознавства,
професор НУТКіТБ ім. І. К. Карпенка-Карого,
дійсний член (академік) НАМУ

10.02.2012 р., м. Київ