Рецензія на книгу Мартіна Бубера “Ґоґ і Маґоґ”

Стосовно українських перекладів Мартіна Бубера: “Гог і Магог”

Дана Пінчевська

Пострадянські переклади М. Бубера

Мартін Бубер вперше прозвучав українською, і це, безумовно, подія, навіть з точки зору тих, хто багато років читав його твори у російських перекладах. Нащадок родини львівських книговидавців, співзасновник філософії діалогу, етнограф, сіоніст, письменник, а згодом перший Президент ізраїльської Академії Наук, він, певне, радів би, якби у Львові його твори перекладали не тільки, як це відбувалось звичайно, польською, але й русинською мовою. Проте за життя автора (він народився у 1878, помер у 1965-у, а першу частину життя прожив саме у Львові) цього не сталось: все, що пов´язано з його творами у Східній Галичині, найперше друкувала у 1930-х роках польськомовна газета львівського єврейства «Chwila», після чого голос філософа, згідно директив антисемітської та усіляких подібних настанов колишньої імперії для мешканців українських територій був надовго «вимкнений».

Перші пострадянські переклади творів Мартіна Бубера видавались переважно в Росії; це загалом близько десяти видань, котрі складають дві взаємопов´язані категорії. Перша складається з перекладів його філософських творів: «Два образа віри», «Я та Ти», «Діалог», «Образ добра і зла», «Проблема людини», «Думки з приводу взаємних стосунків між філософією та релігією» та інші книги пояснюють тим, хто вперше зустрівся з творчістю цієї людини, чому саме поряд з іменем Мартіна Бубера у словникових статтях першим і провідним визначенням залишається професія «філософ».

До другої категорії перекладів його творів належать етнографічні та літературні видання, пов´язані з двотомною працею «Хасидські історії». Перший том, «Хасидські історії. Перші вчителі», завдяки московському видавництву «Республіка» вперше дістався до пострадянських країн у перекладі з німецької та англійської Є. Балагушкіна та М. Хорькова досить давно, у 1997 році. Через дев´ять років, у 2006-у, цей переклад видавництво «Мости Культури – Гешарім» оприлюднило уже вдруге, цього разу з детальними коментарями, щоб згодом, у 2009 році, доповнити його другим томом творів філософа, – книгою «Хасидські історії. Пізні вчителі» у перекладі з німецької Віктора Гопмана, в супроводі біографій згаданих в книзі лідерів хасидизму, з численними довідковими матеріалами та неймовірної краси додатком у вигляді публікації відгуків на твори Мартіна Бубера його товариша та колеги, вихідця з Чорткова, більше відомого в світі в якості нобелівського лауреата з літератури 1966 року, Шмуеля Йосефа Агнона.

Єдиний художній твір філософа, роман «Гог і Магог», в перекладі з німецької на російську Олени Шварц, видав той же «Гешарім» у 2002 році; спеціалісти свідчили про те, що взірцевий переклад був вартий першотвору; єдиним недоліком видання, – принаймні з точки зору довільного носія українського громадянства, – було те, що ознайомитись з ним можна було виключно завдяки безпосередній допомозі працівників російсько-ізраїльського видавництва.

Видавництво «Дух і Літера» поступово виправляє помилки своїх колег та попередників, – помилки, найгіршою з котрих в українській, як суто літературній, так перекладацькій сферах є обумовлена традицією та браком фінансових можливостей звичка до замовчування найсуттєвіших творів минулого століття. Роман філософа, виданий у твердій обкладинці з ілюстраціями київського графіка В. Гукайло, здалеку справляє враження книги, з котрою шкода розлучатись, навіть на тих, кому через поважні причини ще не траплялось зустрічатись ні з хасидськими історіями, ні з філософією діалогу, ні з загальним творчим доробком видатного єврейського мислителя.

Роман філософа

Коли йдеться про твори «непрофесійних літераторів», «письменників за сумісництвом», людей, в житті котрих поєднується кілька кшталтів інтелектуальної діяльності, проза зазвичай або вбирає все найкраще з усього ними створеного, або навпаки, різко різниться від створеного «на основному робочому місці». Перший варіант радше властивий людям, чиї «роботи» скеровані тією закоханістю у власну справу, котру в радянські часи, траплялось, називали ентузіазмом. Мартін (Мордехай) Бубер належав до щасливого покоління ентузіастів відродження самосвідомості східноєвропейського єврейства, котрому пощастило на власні очі пересвідчитись у небезпідставності власних зусиль: все, що він робив, підтримували його друзі і прихильно сприймали читачі, – попри те, що протягом всього життя він переосмислював досить ризикову навіть з сучасної точки зору межу між юдаїзмом та «світськими» гуманітарними дисциплінами: філософією, етнографією та літературою, – практиками, як наукова, так і світоглядна свобода котрих досі викликають досить суперечливу реакцію будь-якої, навіть і менш регламентованої стосовно кожної життєвої дрібниці, релігії. Тим не менше, ідеалістична переконаність Бубера в тому, що всі ці речі, раціональні та ірраціональні, моральні, етичні, естетичні та релігійні, цілком підвладні синтезу з деякими настановами сучасності, котрий дозволить пояснити сутність традиції навіть безмежно далеким від неї людям, досягла свого: світлоносність (якщо вважати цей термін припустимим в літературознавчій рецензії, що я наразі і роблю з певним ризиком і цілковитою за нього відповідальністю) задуму діє донині, почасти через причини, вказані вище, почасти тому, що більшість героїв його роману цікавляться найперше прихованим у подрібненому важкими и дрібнішими страхіттями житті світлі, котре мало залежить від зміни епох і, певне, єдине надає існуванню дійсно переконливий сенс.

Якщо говорити про враження, котре не полишає читача від першої до останньої сторінки книги, то говорити слід про невловиму ознаку будь-якої дійсної літератури, – її неповторну інтонацію, особистісність звертання, квінтесенцію філософії діалогу, завжди невимушену, іноді печальну або дотепну, а часами досить страшну, позаяк здобуту завдяки подвійній оптиці автора, – спершу містика, котрий в будь-якій повсякденній події вбачає прихований, а проте очевидний не тільки йому одному духовний сенс; а також свідка епохи, котрий опинився в одному з найскладніших моментів в історії східноєвропейської єврейської діаспори.

Історія та література, стриманість і ніжність

Складно писати коротко про те, що ти добре знаєш; говорити стримано про те, що ти насправді любиш, майже неможливо. Власне, роман «Гог і Магог» можна було б вважати літературною обробкою праці «Хасидські вчителі», якби короткі історії про кілька поколінь лідерів хасидизму не були об´єднані подвійним сюжетом, – Наполеонівським нашестям і долею одного з найбільш цікавих лідерів хасидизму, Якова-Іцхака з Пшисхи. Емоційну цілісність подрібненим історіям надає також додатковий чинник, котрий можна визначити в якості тиску епохи: роман написано під час Другої світової війни, початок котрої, згідно свідоцтву в авторській післямові, наштовхнув філософа на роздуми про подібні події, що супроводжувались не меншим жахом, але – додам від себе, – мали значно менш кровопролитні наслідки.

Інфернальна атмосфера, що склалась в єврейській діаспорі Польщі під час очікування військ Наполеона, у тексті роману слугує темним тлом, на котрому виразніше проступають вишукані риси особистості головного героя, котрий в дечому нагадує портрет героя іншого месіанського дискурсу, старшого від цього на декілька десятків століть. Почасти спираючись на документальні свідоцтва хасидських історій, а почасти довіряючи власній інтуїції, М. Бубер створив образ, в котрому поєднались кращі риси єврейства, – задуманість кабінетного вченого; стриманість та скромність; та ледь окреслена печаль, що відрізняє людей, зосереджених на внутрішньому світі; м´яке почуття гумору та відвагу чоловіка, чия гідність обумовлена сумлінням, вихованим строгістю та милосердям однієї з найстарших релігій світу. В контексті амбівалентних стосунків непростих особистостей, якими зазвичай бувають лідери будь-яких, не тільки єврейських, громад, та на тлі важкого краєвиду легендарної бідності галичанського зокрема та польського загалом єврейства, заляканого близькою війною, риси головного героя викликають не стільки співчуття чи захват, скільки відчуття присутності істоти, котра не здогадується про те, що саме вона прикликана своїм існуванням нагадати іншим про те, якою не тільки мусить, але й може бути дуже хороша людина.

Книга його книг

Мені складно уявити, як сприймається «Гог і Магог» людьми, котрі ще не читали інших творів Бубера. Ймовірно, завдяки зусиллям видавництва, – вишуканій мові перекладу, витонченим ілюстраціям, гарному паперу, твердій обкладинці, тощо, – та особистим властивостям першотвору перше знайомство з текстом класика єврейської думки відбувається з великою приємністю. Це природно, коли йдеться про твір, котрий увібрав кращі переконання людини, що вважала причиною кризи епохи найперше кризу довіри, і протягом всього життя, оминаючи вульгаризацію ставлення до людини як до об´єкту психоаналізу/ анонімної соціологічної одиниці, пояснювала своєму читачу, – завжди кожному особисто, – як саме відновлюється підірвана довіра до себе, світу, релігійної етики, релігії, інших людей і що саме відрізняє особистість з антропоцентричної системи цінностей від людей, вихованих в значно менш людяних умовах.

Певне, це видання можна вважати першим у циклі подібних, – адже відомо, наприклад, що «Дух і Літера» давно планує видати українські переклади інших творів М. Бубера, «Я та Ти» та «Шлях людини згідно вченню хасидизму» [1]. Можливо, цю книгу можна вважати натяком на обіцянку майбутніх перекладів «Зірки порятунку» колеги М. Бубера, Франца Розенцвейга. Ймовірно, все це рано чи пізно відбудеться, як, врешті, завжди відбуваються (навіть тоді, коли ми встигаємо про них забути), будь-які вартісні мрії, без котрих, врешті, людину важко відрізнити від абстрактного представника класу ссавців.

Як і будь-який класичний твір, в котрому літературна форма дорівнює естетичним та етичним властивостям змісту, ця книга ніколи не втратить актуальності, принаймні в пострадянських країнах, де категорії людяності, що ним присвячено всю творчість М. Бубера, спотворювались протягом десятиліть. Адже дуже важливо іноді почути, – або прочитати, – нагадування найпростіших речей, на зразок цієї: «Якщо щось і відрізняє суто людський світ, то це перш за все те, що виникає між істотою та істотою, подібного чому немає ніде в природі. Мова слугує для цієї невідомої величини лише знаком та засобом спілкування; нею керується будь-яка духовна діяльність. Вона, ця невідома величина, робить людину людиною» [2] – котрими прошито тканину цього роману, створеного внаслідок багаторічної праці над науковим виданням, внутрішньої потреби, війни та страшного сну, котрий наснився автору напередодні створення початкового тексту, написаного напрочуд швидко, івритом, в Єрусалимі, і тільки згодом перекладеного автором німецькою, з котрої текст потрапив до всіх інших європейських мов, щоб за кілька десятиріч досягти нарешті країни, на території котрої колись виховувався його автор.

[1] Згадані переклади вийшли друком у видавництві “Дух і літера” восени 2012 року у книзі: Мартін Бубер. Я і Ти. Шлях людини за хасидським вченням.
[2] М. Бубер. Проблема человека. М., АСТ, 1999. – с. 297

Буквоїд, 05. 05. 2012