Шике Дріз. “Скрипковий майстрер”

Додано by

Шике Дріз. “Скрипковий майстрер” (уривки).
Переклад Валерії Богуславської.

КОЛИ Б Я МАВ
ХОЧ РОКІВ СІМ
Коли би вже постарів
Я, любий мамин син,
Не п’ятдесят щоб стало,
Принаймні років сім,

То я б тоді на пхинькав,
Замащений увесь,
Ходив би лиш навшпиньках –
А раптом спить хтось десь?

Тоді б, усім на подив,
Піддав би я суду,
Що мій дружок пошкодив
Ослінчика в саду.

Сідав би, як потреба,
І по землі блукав,
Я б доглядав дерева
І квіти би плекав.

ДЕРЕВА
У СРІБНИХ ЧЕРЕВИЧКАХ
Віршований ліс
Під місяцем ріс.
І тамті дерева
У срібних черевичках
Чимчикують до річки,
Аби піддивитись
Хоча б звіддаля,
Як дурненьке теля
Схилилось напитись.

Й мене мучить спрага,
І поряд з телям
Згинаюся сам,
Вклоняюся ввічливо.
Складна то є справа –
Напитися з річки.

І дерева оті,
Що у срібнім взутті,
Сунуть теж до містка,
Попід котрим ріка
Струмує,
На коліна стають,
Як теля, воду п’ють.
Я п’ю і римую.

Здається, я дід,
Що тисячу літ
У тім самім лісі блукаю.
Піду хоч куди,
Та знов до води
На те саме місце вертаю.

Стрибають зірки
У води ріки,
І міст променіє сторічний.
Цікавить роззяв:
До дерев прив’язав,
Що у срібних ідуть черевичках,
Хто мене? – Й до ріки,
Звідки п’ють диваки? –
Під мостом звідтіля
П’ють поет і теля.

ГОСТІ
Заєць, щоб не бідував,
Дім з трави побудував.
Коли все було готове,
По-мистецькому фартове,
Зверху прибране й зі споду,
То оголосив господар:
Всіх птахів по всій окрузі,
Всіх сусідів, любих друзів,
Звірів милих і хороших –
Всіх на трапезу запрошую.
У своїй новенькій хаті
Я накрию стіл багатий.
І пристріт лих не накоїть.
Ставлю повен глек цикорію,
І паштет, і смаженину,
Оселедця, осетрину,
Рибу фіш, лина в сметані;
Діжка браги поряд стане.
Поз’їжджались гості ласі –
Хтось в ресорнім тарантасі,
Намастив хтось лоєм лижі –
Раді всі вину та їжі.
Заєць аж яскрить любов’ю:
– Пийте-їжте на здоров’я!
Раптом в бік ведмедя зиркнув:
– Гей ви, клезмери-музúки!
Налаштуйте струни й мідь,
Потанцює хай ведмідь.
Поставали звірі в коло,
Заєць вистрибом довкола.
Тупнув тут ведмідь ногою,
Друга випнулась дугою.
Танцюрист з ведмедя зацний –
Розвалив хатинку зайцю…
Ой, жалóба нині в зайця:
Рік пропрацював – дарма все…

Нехай ведмеді, як заведено,
Гостюють в лігвищі ведмедевім.

ТХІР І ЛИС
По дорозі лісом
Тхір зустрівся раптом з Лисом.
– Гей, – Тхір мовив, – друже милий,
Носи в нас різні від природи:
В одного от куценьке рило,
А в другого – гостренька морда.
Та хто курей ґвалтує краще,
Ніж я?
То нáщо
Мені нюхачка та твоя?
У мене першокласний ніс,
Найкращий ніс на весь наш ліс!
Я річ кажу правдиву і просту:
Я запах оленяти чую за версту!
Ходімо разом, я прошу, –
Сам впевнишся, що не брешу.

Удвох пройшли версту чи дві,
Аж ось і справді, ти диви! –
Там, на узліссі, ледь рябе,
Травицю оленя скубе.

Та Лис угледів поряд зблиск коси
Й перепросив:
– Так, оленя вгодоване і файне,
Тхору не заздрю я, звичайно,
А раджу здобиччю мерщій зайнятись.
Але дозволь іще дізнатись –
Цікавлюсь я таким аспектом:
Чи ніс твій чує запах небезпеки?
А чи мене пошити в дурні хочеш?
А треба конче… –
Та перш, ніж встиг договорити
(Ох, дýрні і хвальки Тхори ті!) –
Чимшвидше здобич запопасти –
З Тхором наввипередки пастка.

Був óлень майже вже в зубах.
Та Тхір зостався на бобах.

– Добряче бачу, любий друже, –
Тут до Тхора озвався Лис, –
Тобі в халепі цій не дуже
В нагоді став чутливий ніс.
За вітром ніс ти вмів тримати,
Та розум ще б до носа мати.
Бо нерозумному – біда!
То ж прощавай. Мені тебе шкодá!

           КАЖУТЬ…

Лин, кажуть, з річки Сени

Лиш пару днів тому

Листа утнув од себе мені,

Аж віри я не йму:

“Вважаєш, клопіт зайвий?

Себе і нас позбав:

Мерщій в ріку влізай-но

І юшку сьорбай вплав!”

                  БІЛЧЕНЯ

Заледве простежу –

Оте білченя

Неначе пожежу

Між гíлля вчиня.

Глянь, полум’я-згуба

Рікою тече.

Ведмедеві шубу

От-от обпече.

Не вивірка винна –

Їй лячно до сліз, –

Осіння жарина

Підпалює ліс.

Comments are disabled